Сценарій

Виховного заходу до Дня памяті жертв Голодомору

Голос за кадром. Хто це? Чий голос щоночі просить: «Хлібця!Хлібчика,дай мамо!»

Сценка . Маленька дівчинка простягає руки до ікони.

Дівчинка . Боже! Що там у тебе в руці?

Дай мені,Боже, хоч соломинку…

Щоб не втонути в голодній ріці

Бачиш,мій Боже , я - ще дитинка.

Тож підрости хоч би трохи бодай.

Світу не бачила білого , Боже!

Я – пташенятко прибите в дорозі.

Хоч би одненьку пір’їнку дай,

Тато і мама холодні вкрай.

Боже ,зроби , щоби їсти не хтілось!

Холодно,Боже, сніг дуже білий.

Боже , що там у тебе в руці!

Фон ______

1 Мати-Україна. Богородице! Матір наша небесна! Свята Покрово, покровителько люду свято-руського ! Куди ж ти відійшла ? Чого ж залишила мою землю і народ мій на поталу червоних дияволів? Чи ж не бачиш ти , що вони доточують кров із могутнього українського народу? Чи ж не бачиш криниці, повної українських сліз?Чи ж не бачиш , що то вже не я – Україна , а велетенська могила?Де ж ви , сили небесні?

Пісня « Я – Україна!»

Ведучий 1. І стояла вона осліпла від горя , обдерта, сива, напівблаженна , мукою підпирала небо , мати – Україна , на велетенському хресті розіп’ята .

Ведучий 2. Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертельному сні 1933 року.

Ведучий 1. Щороку у четверту суботу листопада Україна в прихиляє голови перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили .

Ведучий 2. Нехай сьогодні наша зала стане храмом духовності , храмом скорботи і пам’яті.

Ведучий 1.Їм - неоплаканим і невідспіваним… Їм – похованим без труни й молитви…позбавлених могили й шани - присвячується ця хвилина мовчання.

Хвилина мовчання.

Учень. Ніч огорнула мою Україну.

В небі високо засяяли зорі.

Чому ж до зірок я думкою лину?

Схиляючи голову в тихій покорі.

Учень. Може ті зорі – то душі людей,

Які відлетіли в Голодні часи?

А серед них скільки було дітей!

Їм не бачити більше земної краси.

Учень. Ніколи вже їм не пізнати кохання,

Не пройтися щасливими лісом і полем..

Голод нищив життя й сподівання.

Збережи , Боже , рід наш!

Повернись ,до нас доле!

Учень .Раптом туга стискає душу мою,

Свічку поставлю в вікні . Запалю.

Прошепчу я тихо молитву свою -

Тих , голодних 30 –х я гріх замолю.

Учень. Хай світло від свічки у небо летить -

Хоча б одну душу зігріє в цю мить.

Щоб душа ця загублена спокій знайшла –

Й у Вічність до Бога вона відійшла.

Пісня «По всій православній Русі»

Ведучий 1. Українське село гинуло мовчки… люди їли кульбабу , реп’яхи , проліски ,липу , бур’яни , варили шкіру від взуття. У людей розпухали обличчя , ноги , животи.

Ведучий 2. Померлих , а часто ще й живих , звозили ,скидали в яму й закопували. Прагнучи врятувати від голодної смерті хоча б дітей , селяни везли їх у міста й залишали в лікарнях , на вулицях.

Ведучий 1. Голодомор став для України національною катастрофою. За різними даними голодною смертю померло від 4 до 9 мільйонів осіб. Люди пішли з життя тому , що у них було забрано останній шматочок хліба- останню надію на порятунок.

Учениця. « Боже , врятуй мою маму!»

Мамо! Матусю ! Рідненька!

Не покинь мене , моя ненька!

Не лети ти до синього неба ,

Бо для доні тобі жити ще треба.

Твоя донечка їстоньки хоче.

Ось і мишка про жито шепоче …

Хоч не хліба мені , а зернинку знайти,

І до тебе тоді були б сили дійти.

Це зернятко тобі я б усе віддала,

Аби тільки , матусю , була б ти жива!

Боженьку! Чуєш ? врятуй мою маму!

Братика й тата вже кинули в яму.

Від голоду вмерло все наше село…

А людей тут , багато- багато жило!

Залишились тільки я і матуся!

Тож до тебе ,Єдиного, я зараз молюся!

Ведучий 1. З давніх часів люди очищувалися вогнем. Запалювали свічку і мовчки клалися , що пам’ятають , що не забудуть . І тягар з душі спадав…

Ведучий 2 . Не звільняється пам'ять ,

Відлунює знову роками.

Я зітхну…запалу обгорілу свічу,

Помічаю : не замки- твердинні ,не храми-

Зкам’янілий чорнозем –

Потріскані стіни плачу.

Піднялися , озиваються в десятиліттях

з долини, аж немов з кам’яної гори.

Надійшли .Придивлюсь :

Вкрана , 20 століття

І не рік , а клеймо – 33»

Учні виходять із свічками

Пісня «Свіча»

Ведучий 1. Україна пам’ятає!

Ведучий 2 . Світ визнає! Дякуємо за увагу!

Кiлькiсть переглядiв: 14427

Коментарi