Ви знаходитесь тут:
- Головна
- Виховна робота
- Сценарій до Дня пам'яті жертв Голодомору
Сценарій
Виховного заходу до Дня памяті жертв Голодомору
Голос за кадром. Хто це? Чий голос щоночі просить: «Хлібця!Хлібчика,дай мамо!»
Сценка . Маленька дівчинка простягає руки до ікони.
Дівчинка . Боже! Що там у тебе в руці?
Дай мені,Боже, хоч соломинку…
Щоб не втонути в голодній ріці
Бачиш,мій Боже , я - ще дитинка.
Тож підрости хоч би трохи бодай.
Світу не бачила білого , Боже!
Я – пташенятко прибите в дорозі.
Хоч би одненьку пір’їнку дай,
Тато і мама холодні вкрай.
Боже ,зроби , щоби їсти не хтілось!
Холодно,Боже, сніг дуже білий.
Боже , що там у тебе в руці!
Фон ______
1 Мати-Україна. Богородице! Матір наша небесна! Свята Покрово, покровителько люду свято-руського ! Куди ж ти відійшла ? Чого ж залишила мою землю і народ мій на поталу червоних дияволів? Чи ж не бачиш ти , що вони доточують кров із могутнього українського народу? Чи ж не бачиш криниці, повної українських сліз?Чи ж не бачиш , що то вже не я – Україна , а велетенська могила?Де ж ви , сили небесні?
Пісня « Я – Україна!»
Ведучий 1. І стояла вона осліпла від горя , обдерта, сива, напівблаженна , мукою підпирала небо , мати – Україна , на велетенському хресті розіп’ята .
Ведучий 2. Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертельному сні 1933 року.
Ведучий 1. Щороку у четверту суботу листопада Україна в прихиляє голови перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили .
Ведучий 2. Нехай сьогодні наша зала стане храмом духовності , храмом скорботи і пам’яті.
Ведучий 1.Їм - неоплаканим і невідспіваним… Їм – похованим без труни й молитви…позбавлених могили й шани - присвячується ця хвилина мовчання.
Хвилина мовчання.
Учень. Ніч огорнула мою Україну.
В небі високо засяяли зорі.
Чому ж до зірок я думкою лину?
Схиляючи голову в тихій покорі.
Учень. Може ті зорі – то душі людей,
Які відлетіли в Голодні часи?
А серед них скільки було дітей!
Їм не бачити більше земної краси.
Учень. Ніколи вже їм не пізнати кохання,
Не пройтися щасливими лісом і полем..
Голод нищив життя й сподівання.
Збережи , Боже , рід наш!
Повернись ,до нас доле!
Учень .Раптом туга стискає душу мою,
Свічку поставлю в вікні . Запалю.
Прошепчу я тихо молитву свою -
Тих , голодних 30 –х я гріх замолю.
Учень. Хай світло від свічки у небо летить -
Хоча б одну душу зігріє в цю мить.
Щоб душа ця загублена спокій знайшла –
Й у Вічність до Бога вона відійшла.
Пісня «По всій православній Русі»
Ведучий 1. Українське село гинуло мовчки… люди їли кульбабу , реп’яхи , проліски ,липу , бур’яни , варили шкіру від взуття. У людей розпухали обличчя , ноги , животи.
Ведучий 2. Померлих , а часто ще й живих , звозили ,скидали в яму й закопували. Прагнучи врятувати від голодної смерті хоча б дітей , селяни везли їх у міста й залишали в лікарнях , на вулицях.
Ведучий 1. Голодомор став для України національною катастрофою. За різними даними голодною смертю померло від 4 до 9 мільйонів осіб. Люди пішли з життя тому , що у них було забрано останній шматочок хліба- останню надію на порятунок.
Учениця. « Боже , врятуй мою маму!»
Мамо! Матусю ! Рідненька!
Не покинь мене , моя ненька!
Не лети ти до синього неба ,
Бо для доні тобі жити ще треба.
Твоя донечка їстоньки хоче.
Ось і мишка про жито шепоче …
Хоч не хліба мені , а зернинку знайти,
І до тебе тоді були б сили дійти.
Це зернятко тобі я б усе віддала,
Аби тільки , матусю , була б ти жива!
Боженьку! Чуєш ? врятуй мою маму!
Братика й тата вже кинули в яму.
Від голоду вмерло все наше село…
А людей тут , багато- багато жило!
Залишились тільки я і матуся!
Тож до тебе ,Єдиного, я зараз молюся!
Ведучий 1. З давніх часів люди очищувалися вогнем. Запалювали свічку і мовчки клалися , що пам’ятають , що не забудуть . І тягар з душі спадав…
Ведучий 2 . Не звільняється пам'ять ,
Відлунює знову роками.
Я зітхну…запалу обгорілу свічу,
Помічаю : не замки- твердинні ,не храми-
Зкам’янілий чорнозем –
Потріскані стіни плачу.
Піднялися , озиваються в десятиліттях
з долини, аж немов з кам’яної гори.
Надійшли .Придивлюсь :
Вкрана , 20 століття
І не рік , а клеймо – 33»
Учні виходять із свічками
Пісня «Свіча»
Ведучий 1. Україна пам’ятає!
Ведучий 2 . Світ визнає! Дякуємо за увагу!
Догори